01/08/2023
Ця історія про кота доводить читачів до сліз. Ні, не думайте, що вона буде про важку долю тварини. Це розповідь, від якої всі сміються. Тому вмощуйтеся зручніше – і готуйтеся отримати заряд позитивних емоцій в кінці цієї сторіз.
Перші десять років життя він був просто Кіт. Сильна, нахабна тварюка сіро-коричневого забарвлення, з щільною довгою шерстю, що збилася на боках в вічні ковтуни. На морді глибокі подряпини, які довго не проходять, і роздерті в лахміття вуха надавали йому зовсім бандитський вигляд.
На просторах нашої старої і запущеної квартири він, як гордий і вільний чеченець, жив грабунком і розбоєм. За її межами не гребував і насильством. Вимагав дотримання прав і забивав болт на всі обов’язки. Будучи центровим на районі, він немилосердно мочив всіх навколишніх котів, абсолютно неадекватно відповідаючи на найменші наміри в свою сторону.
Часом здавалося, що в нього вселився незламний дух великого каратиста Масутаци Оями, саме з таким несамовито-кіокушіновским напором кидався він на всіх суперників, змітаючи їх, розмітав в пух і прах навіть думки про якийсь опір.
Ім’я у нього з’явилося лише тоді, коли підросла донька, і назвала його для ідентифікації – Тіма. Точно так само, як кота тещі, якого вона вже засюсюкала до невпізнаваності. Кіт же був невтомно суворим.
Сприймаючи мене за рівного собі, дружину і дочку він виразно ставив нижче себе в сімейній ієрархії і ставився до них з поблажливим презирством. Мала, підростаючи прийняла такий розклад як є, дружина ж, отримавши в руки штурвал управління мною, спробувала було з наскоку підім’яти під себе і Кота. Однак, нічого подібного…
Гордість ніколи не дозволяла йому просити, він завжди або вимагав, або брав з боєм. Навіть їжа, яку дружинна дбайливо клала до його миски, обвітрювалась та псувалася. Голодний і злий, він все ж таки зглянувся до участі в сімейному обіді: сівши перед столом на вільний табурет, клав голову на стіл і закривав очі, демонструючи повну байдужість до того, що відбувається.
Але варто було відволіктися лише на секунду, як з-під столу стрімким хуком вилітала розчепірена, з випущеними кігтями, лапа. І невловимим рухом вихоплювала з найближчої тарілки котлету або сосиску. Точно таку ж, як в його мисці. Заслужено отримавши від мене важкого стусана, він не випускаючи видобуток пролітав юзом кухню, потім передпокій, і з гуркотом врізавшись в двері ванни, як ні в чому не бувало, піднімався.
І вже гордо задерши хвіст, йшов назад, щоб у біля моїх ніг спокійно з’їсти “чесно” зароблений шматок. Ми, незважаючи ні на що, поважали один одного, але й правил теж треба було дотримуватися. Закон є закон.
Він був “первінцем” сусідської кішки. Перший послід, як кажуть, завжди найсильніший. Три сірих димчастих і один брудно-коричневий. Нахабним він був з народження. У той час, як інші кошенята, знайшовши вільну цицьку затихали і наситились, він обурено повзав навколо матусі. Процес годування він ігнорував до тих пір, поки таки не віджене когось з братів від їхнього місця.
Риба була його пристрастю. Будь-яка: смажена, варена, солона, морожена, навіть – протухла. Але особливо жива. Їжу він добував справді віртуозно. Як досвідчений футболіст при подачі кутового, стрімголов летів на звук холодильника, що відкривається. І плутаючись під ногами, намагався в метушні реалізувати розіграш стандарту.
Жоден факт вилучення чого-небудь їстівного з холодильника не прийшов повз його напускний байдужий погляд. Все, що забули, або лишили хоч на хвилину, ставало його законною здобиччю.
Риба ж його мало й не згубила. Украв якось вночі у сусідів через відкриту кватирку відрізаний хвіст здоровенного, кілограмів на три коропа. І припер його звичайно ж додому. Потім спробував з’їсти на килимі у вітальні. Банкет закінчився тим, що одна з кісток, застрягши в горлі, проткнула йому стравохід і трахею. Я знайшов його близько шести ранку в конвульсіях під кухонним столом.
З рота йшла піна, і сам він був схожий на рибу-кулю. Частина повітря, що видихається через дірку йшла під шкіру, і Кіт надувався буквально на очах. Був ранок суботи. Ветеринарка в цей день працювала з 12-ти. Потрібно було терміново вживати заходів.
Роль рятівника була покладена на сусідку – 75-річну єврейку, гінеколога у відставці. Розбурхана, ні світ ні зоря, бабуся-божий одуванчик з блакитним волоссям трохи побурчала. Але відмовити не змогла. Ретельно вимивши жовті кістляві рученята і надівши гумові рукавички, згасле світило вітчизняної гінекології, впевненим кроком переможця увійшло на кухню.
-Котик, відкрий-но ротик.
У руці її в променях сонця, що сходить, щось виблискувало відполірованою нержавійкою. І нагадувало формою одночасно качиний дзьоб і велику прищіпку.
Вроджена кмітливість підказала мені, що даний прилад можна сміливо назвати гунекологічним приладом. Мої підозри побічно підтвердила дружина, яка ойкнула, почервоніла і сором’язливо заховалася в ванну. Здивований таким підходом до лікування, Кіт небезпідставно вирішив, що зараз цей пристрій, будуть сунути йому в рот. Тому перейшов до активної оборони, завдавши кілька глибоких подряпин своїй потенційній рятівниці.
Бій завершився технічним нокаутом і з явною перевагою однієї зі сторін. Поки бабулька, бажаючи Коту різних довгих і болісних смертей, заліковувала бойові рани, я через приятеля знайшов таки телефон дівчини-ветерінарші. Домовилися на дев’ять.
Ветерінарка в нашому місті знаходиться у великий цегляному ангарі дореволюційної споруди з бетонною підлогою. Посеред приміщення вмонтований верстат для садомазохістських ігрищ з великою рогатою худобою. За хисткою ширмочкой стоїть стіл, оббитий металом. Це операційна. Чергова рятівниця виявилася повненькою молодою переляканою дівчиною. До того ж, з моєї школи, але років на п’ять молодша.
– Мене звуть Олена, і ти мені будеш допомагати – заявляє вона. -Крові не боїшся?
– Боюся звичайно, а що ж робити…
До цього моменту Кіт заповнив собою всю спортивну сумку, в яку був посаджений для транспортування, і її довелося розрізати. Вколовши йому у внутрішню поверхню стегна якийсь препарат, Олена втекла готувати “операційну”.
– Він зараз відключиться, тоді й занось.
Кіт ніяк не відключався. Через п’ять хвилин укол повторили. Потім ще. Нарешті через півгодини, коли Олена, за її словами влупила йому вже дозу для теляти, страждалець відправився таки в царство Морфея.
Мене почало нудити відразу, як тільки вона стала прив’язувати котячі лапи до столу. Ненавиджу медичні запахи. Розпластавши кота пузом догори, вона змусила мене тримати його голову, а сама засунувши глибоко в пащу пінцет витягла звідти здоровенну зазубрену костомаху.
– Цього мало. Потрібно його здути і обов’язково зашити трахею. Я буду різати, а ти тримай шию. Можеш не дивитися.
Легко сказати тримай шию. Кіт на той час став схожим на надуту гумову рукавичку, і поняття шиї було у нього настільки ж щодо, як поняття талії в Олени. Пфіііііть – легенько пролунало з кота в той момент, коли вона зробила перший надріз. Я відчув, що знизу в обличчя дме тоненький струмінь повітря. І чомусь пахне свіжою рибою. В ту ж мить до нього додався густий аромат вчорашнього борщу і ранкових котлет.
-Все? Як ні в чому не бувало, поцікавилася Олена. А тепер здуваємо.
І ми стали в чотири руки зганяти повітря до розрізу на горлі, так як ніби здмухували матрац на пляжі. Після того, як Кіт став схожим на здуту кульку, почалося найцікавіше – операція! За моїми відчуттями, коли на переддипломній практиці різали котів – у Олени були критичні дні, або ж аборт.
Тему цю вона пропустила. Загалом, пошуки трахеї перетворилися в пошуки клітора у екіпажу підводного човна. Якщо б не моя смекалка- шукали б досі. Милом, кажу, помасти – де бульбашки будуть, там і дірка. Мене знудило ще раз. Але вже в лоток з інструментами, з культури. А потім раптом згадав, як у Булгакова про трахеотомію читав. Ріж, кажу, глибше.
Знайшла …
Кіт в цей момент, не знаю з чого, почав приходити в себе і кидатися на операційному столі. Вкусив Олену, примудрився звільнити задні лапи і зніс ними на підлогу всі інструменти. Потім роздер мені всі руки і спробував підвестися. Непохитна російська жінка, відштовхнувши мене, грудьми придавила до столу біснуватого і всадила йому ще дурі. Або святої води, не пам’ятаю, тому що мені стало погано.
Тієї ж ночі, Кіт отримав від дружини поганяло Черч – на честь котика з кладовища домашніх тварин Кінга. Годині о третій ночі, стрімголов мчавши в туалет, дружину зустріла куляста істота, що шкандибає, похитується і видає булькаючі звуки.
Почався “отходняк”, і кота пробило на хавчик. Пожерти він забрався до нас на ліжко і почав вилизувати мені руки. Вперше за всю новітню історію. Підозрюю, що це був вияв вдячності. Очі при цьому були широко відкриті, і на них було видно волоски і шматочки сміття, що прилипли. “Кожна людина сіє, що вміє і пожинає плоди (с)”
Надуватися Кіт потім звичайно поступово перестав, але нявкати так і не навчився. А нещасливий той риб’ячий хвіст він на наступний день таки знайшов і доїв, для нього це було справою принципу. Бо шлях воїна – це шлях смерті.
Ця історія про кота, з великою силою волі, довела багатьох дорослих до сліз. Прочитавши її, люди сміються. Адже, багато хто впізнає в цьому герої і своїх улюбленців: їхню поведінку та незвичайні пригоди, як то похід до ветлікарні.
