Садиба Нюшанік. Допомога птахам.

Не намагайтеся знайти на географічній карті село Нюшаникове. Може, звісно, таке і існує, але наше село - вигадане. Спочатку з'явився собака, голден ретривер на ім'я Нюша. Вона стала родоначальницею садиби. А потім і все інше: будинок у селі, вишневий сад, озеро, рослини... Першою твариною, яка постійно проживає в селі, став кіт, підібраний на жвавій дорозі в центрі Києва. Сидів на смузі розділення

, мок під дощем, а з обох боків снували машини. Кота треба годувати, а значить і їздити бодай через день. Ну оскільки все одно вже приїжджаємо, можна й курочок завести. Головний розпорядник, старожил та член сім'ї – карликовий півник Дон Карлос. Помер від старості минулого року, похований із почестями. Якось мені подзвонила знайома і запитала, а чи не візьмемо ми до своїх курей грака, якого вона витягла на дорозі з-під коліс чиєїсь машини. А чому б і ні? Все одно курей годуємо, ще й фазанів завели. Грак точно поміститься. Ну а далі понеслося. За цим граком пішов інший, потім ворона, потім кролик з натаски .... Заєць з поламаною лапкою; сороченя, прив'язане до стовпа на турбазі; голуби, галки... У клітках народ не містився, довелося побудувати вольєри. Найстрашніше було піклуватись про хижих птахів. Познайомилися з цікавими людьми, які давно вивчають диких птахів, відстежують їхнє гніздування. З волонтером і прекрасною людиною Оленою, яка самовіддано й безкорисливо виходжує найбезнадійніших. Тепер у нас "бригадний підряд": вона лікує і вигодовує пташенят і найпроблемніших, а потім віддає нам на реабілітацію чи на постійне проживання. А далі кожен вирішує для себе сам: чи одужати остаточно і відлетіти, чи жити у нас постійно. Іноді нам дзвонять і просять дати “якусь пташку, щоб вона жила у них у квартирі, тому що вони подивилися якийсь фільм, побачили там ворону і вирішили, що їм вона теж необхідна” . Емоції в даному випадку не найкращий порадник! Люди просто не уявляють, що означає тримати вдома дикого птаха. І питання не тільки в гігієні та чистоті, у звуках, а ще й у бажанні птаха (зауважте, цілком законне бажання!) рухатися, намагатися злетіти навіть без крила. Загалом один раз піддалися на вмовляння, дали грака. За тиждень нам його віддали назад. Нині птахів перевлаштовуємо дуже рідко, лише перевіреним людям. І останнє. Ми вдячні людям, які не проходять повз біду. Підбирають на вулиці птахів-калек, дають їм шанс на життя. І захоплюємося людьми, які не просто дзвонять і констатують факт побаченого покаліченого птаха, а ще несуть його в клініку, надають першу (іноді і другу, і третю) допомогу, виходжують і тільки потім дзвонять і просять дати притулок її. Ще й допомагають прогодувати. Зрозуміло, наші можливості не безмежні. Вольєри не гумові. Ми утримуємо нашу садибу та тварин удвох із чоловіком на власні гроші. Зрідка нам допомагають. Не завжди вдається всіх вилікувати та вберегти. Бувають просто трагічні випадки: епідемія, занесена сільськими горобцями. Тхір — мисливець із сусіднього лісу. Яструб, що проник через сітку вольєра до голубів. Тяжко переживати ці трагедії. Але ніщо не перекреслить радість та щастя “випускних у Нюшаниковому”, коли випускаєш на волю вилікуваних птахів. Заради таких моментів і варто годувати, лікувати, доглядати, співпереживати, няньчити пташенят.
З повагою, Ірина, Валерій.

Наші телефони: 097-683-80-12 Валера 067-991-37-21 Ірина

4731185627597054 Картка Приват для допомоги
Снопко Ірина. First came the dog, a golden retriever by the name Nyusha. She became the founder of the estate. And then came everything else: a house in the countryside, a cherry orchard, a lake, plants... The first animal permanently residing in the village was a cat, picked up on a busy road in the center of Kyiv. It was sitting near a dividing strip, soaked in the rain, and cars scurried around on both sides. The cat needed to be fed, and that meant driving to the village at least every other day. Well, since we were coming anyway, we thought we could have chickens. The main steward, old-timer and family member is the pygmy cockerel Don Carlos. He died of old age last year and was buried with honors. Once a friend called me and asked if we would take a rook to our chickens, which she had pulled out on the road from under the wheels of someone's car. Why not? Anyway we fed the chickens, and we also had pheasants at that time. The rook will definitely fit. Well, then the whole thing started. This rook was followed by another, then a crow, then a rabbit from the dog’s hunt training .... A hare with a broken leg; a magpie tied to a pole at the hostel; pigeons, jackdaws... The flock did not fit in the cages, so we had to build enclosures. The scariest thing was taking care of the birds of prey. We met interesting people who have been studying wild birds for a long time, tracking their nesting sites. We met and became friends with a volunteer and a wonderful person Lena, who was selflessly and disinterestedly caring for the most hopeless. We teamed up with her: she treated and fed the chicks and the most problematic ones, and then gave them to us for rehabilitation or for permanent residence. And then each bird decides for itself: either to recover completely and fly away, or to live with us permanently. Sometimes people call us and ask us to give them “some kind of bird to live in their apartment, because they watched some movie, saw a crow there and decided that they also needed it”. Emotions in this case are not the best adviser! People simply do not understand what it means to keep a wild bird at home. And the question is not only in hygiene and cleanliness, or in noise, but also in the desires of the bird (note, a completely legitimate desire!) to move, to try to take off even without a wing. Once we succumbed to persuasion, and gave the people who were begging us a rook. They gave it back to us a week later. Now we rearrange birds very rarely, only to trusted people. And the last. We are grateful to people who don’t walk away when they see misery. They pick up crippled birds on the street, they give them a chance to live. And we admire people who do not just call and state the fact of seeing a crippled bird, but also carry it to the clinic, provide first (sometimes second, and third) help, nurse it, and only then call and ask to shelter it. And also help with means to their existence. It is clear that our possibilities are not unlimited. The cages are not infinite. We maintain our estate and animals together with my husband on our own money. Occasionally people help us. It is not always possible to cure and save everyone. There are simply tragic cases: an epidemic brought by sparrows. The ferret, a hunter from the neighboring forest. A hawk that penetrated the netting of the enclosure to the pigeons. It's hard to deal with these tragedies. But nothing will destroy the joy and happiness of “graduation days in Nyushanikovo”, when we release cured birds into the wild. For the sake of such moments, it is worth feeding, treating, caring, empathizing, nursing ...

Sincerely, Irina, Valery. Our phones: 097-683-80-12 Valera 067-991-37-21 Irina

4731185627597054 Private card for help Snopko Irina